top of page
Національно-патріотичне виховання
55888473.jpg

  На виконання Указу Президента України від 18 травня 2019 року № 286/2019 «Про Стратегію національно-патріотичного виховання», Постанов Кабінету Міністрів України від 30.06.2021 № 673 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми національно – патріотичного виховання на період до 2025 року та внесення змін до деяких Постанов Кабінету Міністрів України» та заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та «Методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах», з метою виховання дітей у дусі патріотизму, глибокого розуміння історії свого народу, національної ідентичності, самобутності, формування в учнівської молоді високої громадянської активності та національної свідомості, причетності до творення сьогодення України та його майбутнього в навчальному закладі реалізується національно-патріотичне виховання учнів.

 

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ

         Однією з найважливіших педагогічних закономірностей є та, що в процесі формування особистості, а отже, й підростаючого покоління, найефективніші шляхи пізнання – це від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до міжнаціонального, світового.

Система виховання постійно відтворює і поглиблює емоційно-естетичний, художньо-творчий, модальний та інтелектуальний компоненти свідомості рідного народу, створює умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу – найвищої цінності нації та держави.

       Мета патріотичного виховання – це виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури.

   Національно-патріотичне виховання.Розбудова українського суспільства детермінує процеси формування в підростаючого покоління таких моральних рис, як гуманність, чесність, працьовитість, діловитість, старанність, конкурентність тощо. Однак, через тенденцію до зростання бездуховності, нівелювання цінностей життя, загострення проблем сімейного виховання, становленню повноцінної підростаючої особистості не надається належна увага. Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки створенню гнучкої системи виховання дітей та молоді, яка б ураховувала і потреби часу і, водночас, задовольняла запити та інтереси підростаючої особистості. Одне з провідних місць у цій системі займає навчально-виховний процес, який сприяє всебічному розвитку особистості, забезпечує умови її соціалізації.  Головним завданням навчальних та позашкільних закладів системи освіти і виховання є швидке реагування на суспільні запити, на інтереси та потреби молодого покоління, вимоги держави щодо освіти і виховання особистості,  створення сприятливих умов для задоволення інтересів і потреб особистості у формуванні моральних якостей, переконань, світогляду, позитивної моральної діяльності й високого рівня моральної вихованості, вихованні почуття патріотизму.

         Основними принципами національно-патріотичного виховання є:

– принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування у молоді національної свідомості, любові до України, свого народу, шанобливого ставлення до його культури, здатності зберегти свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

–  принцип культуровідповідності, який передбачає виховання як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості, базуючись на набутому морально-етичному досвіді людства.

–   принцип гуманізації виховного процесу зосереджує увагу на особистості як вищій цінності.

     Головна мета національно-патріотичного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Ця мета повинна конкретизуватись через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для навчально-виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому. Насамперед, це забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів.

     Патріотизм – це моральний і політичний принцип, соціальне почуття, змістом якого є любов до батьківщини й готовність підкорити свої інтереси інтересам країни. Патріотизм – це гордість досягненнями й культурою своєї Батьківщини, бажання зберігати її характер і культурні особливості й ідентифікація себе з іншими членами нації,  прагнення захищати інтереси Батьківщини і свого народу.

     Як наголошено в Національній доктрині розвитку освіти України, пріоритетним напрямком в її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду, яка поважає громадянські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини.

        Сьогодні спільними завданням школи, батьків, влади, громадськості є підготовка молодого покоління до компетентної та відповідальної громадянської участі. Важливий компонент громадянської компетентності особистості  – це вміння не лише почерпнути знання із різноманітних джерел, але й дати їм критичну оцінку, зважено спираючись на історичний досвід, змінювати життя конкретними справами.

  Національно-патріотичне, соціально-патріотичне  виховання підростаючого покоління – цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість, почуття і поведінку вихованців з метою формування у них відповідних якостей. Тому до підходу соціально-виховних справ необхідно включати методи і форми, що приводять учнів до моральних, естетичних, етичних суджень, за допомогою яких вони оцінюють вчинки – свої та інших людей. Для підсилення переживання особистості, його ставлень до дійсності, людей, власної поведінки, у структуру виховної справи органічно вплітаються засоби, які стимулюють почуття.    Головна мета соціально-виховної справи – формування поведінки, готовності до відповідної діяльності в будь яких обставинах, виховання бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати.

ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ НУШ

       Концепція Нової української школи ґрунтується на ідеї виховання особистості, патріота, інноватора. Патріотичне виховання нині охоплює шкільну та позашкільну освіту, але його основи закладає родина. У роботі з молодшими школярами ефективним є навчання через дію. Важливо максимально оживити українську культуру. Впродовж року влаштовувати народні свята, відтворювати традиції, обряди, де діти стають безпосередніми учасниками. Для своїх вихованців влаштовуємо Коляду, веснянки, гаївки, Свято першої борозни, Купала, запрошуємо кобзарів, народних майстрів. Так формується зв’язок з країною, усвідомлення, ким ти є. По можливості, варто влаштовувати дітям мандрівки історичними місцями, відвідувати інтерактивні екскурсії, археологічні розкопки. На свята одягати національний стрій. Навіть якщо маленька дитина не розуміє символів вишитих на сорочці – важливо, щоб вона звикла сприймати її як частину свого життя. Так само, як і знання української мови.

    Українські бойові мистецтва – це також важливий інструмент виховання патріотів, адже вони формують світогляд. «Будемо сильними – нас будуть поважати, з нами будуть рахуватися», – говорю учням. Вчити відстоювати свою думку важливо і хлопців, і дівчат. Маленьким можна читати народні казки, в яких закладено важливі для українців сенси й моделі поведінки. На заняття до старших дітей запрошуємо воїнів АТО. Спілкуючись з ними діти усвідомлюють, що війна близько, країну треба захищати. А оскільки війна триває ще й в інформаційному та культурному просторі, школярів варто вчити протидіяти пропаганді. 

    На мою думку, патріотичне виховання впроваджується швидше, якщо залучена вся родина. Наші заняття розвивають дисциплінованість, стриманість, організованість, самостійність. І як результат, – покращується успішність у школі”.

Концепція Нової української школи передбачає, що її випускники будуть патріотами з активною життєвою позицією, які діють згідно з морально-етичними принципами і здатні приймати відповідальні рішення, поважати гідність і права людини.Успішна реалізація цих ідей залежить від скоординованої роботи педагогів та батьків.

08499173.jpg

 

 

День Гідності та Свободи
 

     Україна, 2014-й: «Україна - це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції - наш Майдан 2004-го року, який був Святом Свободи, і Революція 2013-го року, Революція Гідності. Це був дуже важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи», - зазначив глава держави, Петро Порошенко.
Раніше Указом від 19 листопада 2005 року № 1619/2005, Президент України Віктор Ющенко встановив свято - День Свободи. Було запропоновано святкувати це свято щорічно, 22 листопада, з метою затвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання почуттів національної гідності.
День Свободи в Україні був затверджений Президентом України Віктором Ющенко, враховуючи історичне значення революційних настроїв.
         22 листопада 2004 дата початку «помаранчевої» революції в Україні, компанії загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громадянської непокори проти свавілля влади. Події були організовані та проведені прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді - грудні 2004 року.
   Акція почалася після оголошення Центральною виборчою комісією результатів другого туру президентських виборів (у результаті першого визначилися два кандидати - Віктор Ющенко і Віктор Янукович), згідно з якими переміг В.Ф.Янукович. Після рішення Верховного суду було проведено повторне голосування другого туру, в результаті якого президентом України став Віктор Ющенко.
На жаль, влада, встановлена в Україні на той момент, не змогла реалізувати більшості очікувань, покладених на неї українським суспільством.
    Згодом, наступним Президентом України став Віктор Янукович. День Свободи в Україні був скасований і об’єднаний з Днем Соборності України Указом від 30 грудня 2011 №1209 / 2011 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят" і відзначався з 2012 року - 22 січня.
    Після подій 2013-го - 2014-го року, революції Гідності і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації «братнім російським народом» Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України, відповідно до Указу Президента України Петра Порошенка № 872/2014 від 13-го листопада 2014-го року, з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддаючи належне шанування патріотизму і мужності громадян, які восени 2004-го року і в листопаді 2013 - лютому 2014 стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору, святковий День отримав нове дихання. «Встановити в Україні День Гідності та Свободи, який відзначати щорічно 21 листопада» - йдеться в Указі № 872/2014.
  В цей День проект DilovaMova.com приєднується до привітань на адресу всього українського суспільства! Єдність і свобода робить нас гідними нащадками наших батьків! Будемо з шаною зберігати і захищати цей безцінний скарб! Хай береже нас усіх Господь і слава Йому за цю прекрасну країну - Україну!

www.dilovamova.com

48284519.jpg

День в історії – проголошення незалежності Карпатської України

   

   В ніч на 15 березня 1939 року у місті Хуст була проголошена незалежність Карпатської України. Тієї ж доби союзниця гітлерівської Німеччини Угорщина розпочала загальний наступ. Незважаючи на героїчний збройний опір нечисельних загонів Карпатської січ, ворога зупинити не вдалося і Карпатська Україна була окупована.
  Територія Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехо-Словацької Республіки після завершення Першої світової війни. У 1938 році чехо-словацька влада пішла на поступки самостійницьким вимогам українців, і 11 жовтня в Ужгороді постав перший автономний уряд Підкарпатської Русі, який невдовзі очолив Августин Волошин – греко-католицький священик і директор учительської семінарії.
   Для захисту краю 9 листопада 1938 р. в Хусті була створена Організація народної оборони «Карпатська січ», що нараховувала 10-15 тис. членів, з яких військовий вишкіл пройшли 2 тис. осіб. В рамках Карпатської січі функціонували жіночі відділи.
  В ніч на 14 березня 1939 р. перші угорські підрозділи вступили на територію Карпатської України. Тоді ж А. Волошин проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Рішення було закріплене на засіданні Сойму 15 березня 1939 р., який також обрав Волошина президентом та затвердив державні символи (синьо-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла Україна» та тризуб св. Володимира Великого у сполученні з гербом Закарпаття). 15 березня Будапешт запропонував Хусту включити територію Карпатської України до складу Угорщини. Волошин відмовився, тож угорці вирішили атакувати.
  Найбільш кровопролитні зіткнення відбулися на Хустському відтинку фронту, кульмінацією став бій на Красному полі 16 березня 1939 р. Тут карпатські січовики разом з українцями чехо-словацької армії та молоддю зі Севлюської учительської семінарії організували оборону проти регулярної угорської армії з танками, літаками, артилерією та важкою зброєю. Їм вдалося вдень затримати агресора, проте вже ввечері столиця Карпатської України впала. Наступного дня угорці захопили Рахів, в 18 березня був взятий останній пункт оборони січовиків – Воловець. Проте із повною окупацією боротьба не завершилася: потужний партизанській рух діяв до кінця травня 1939 р., а поодинокі підпільники – до січня 1940 р.
  Загалом під час окупації території Закарпаття угорськими військами збройні сили Карпатської України провели близько 22 великих і малих боїв. Утрати січовиків у них становили до 1,5 тис. осіб убитими, пораненими та полоненими. Втрати противника склали від 100 до 200 убитими та до 500 пораненими. Після поразки Карпатської України ще 4,5 тис. патріотів стали жертвами угорського терору.

18335171.jpg

22 січня, у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки

та Західноукраїнської Народної Республіки, відзначається День Соборності України.

   

   Це свято офіційно встановлене у 1999 році, враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання УНР і ЗУНР для утворення єдиної (соборної) української держави. У 2011 році День Соборності поєднали з Днем Свободи, що раніше відзначався 22 листопада, під назвою «День Соборності і Свободи України». Однак 2014 року Указом Президента Петра Порошенка свято було відновлено як День Соборності України.

   У сучасному українському національному календарі дата 22 січня посідає одне з провідних місць і має глибокий символічний зміст: одвічної мрії українців на вільне життя в самостійній соборній незалежній державі. 22 січня 1918 року Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель, в єдину Україну, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу. У тексті Акту Соборності утверджувалось: «Однині на всіх землях України, розділених віками – Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні – буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили і вмирали, стали дійсністю. Однині повіки буде одна, самостійна Українська Народна Республіка». Однак об’єднання України відбулось суто символічно: вже через кілька тижнів після проголошення Акту злуки більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехо-Словаччина - Закарпаття.

   Перше святкування Соборності відбулось 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехо-Словаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.

   Яскравим проявом єдності, волі українського народу до свободи, став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акту Злуки. Мільйони тоді ще радянських українців узялись за руки від Києва до Львова, відзначаючи День Соборності. З того часу в Україні «живі ланцюги» створювались неодноразово, символізуючи єдність (соборність) українського народу, а День Соборності наразі відзначається на державному рівні вже щорічно.

bottom of page