Історія школи
Історія школи села Калини
Усні відомості про школу в селі Калини свідчать про відкриття школи на початку ХХ ст. За панування Австро – Угорщини. Школа складалася з чотирьох класів. Навчання в школі проводилось на державній мові, яка була тоді угорською. Школа у такому вигляді проіснувала до кінця Першої Світової війни, тобто до 1918 року.
В 1918 році Австро – Угорщина розпалася і Закарпаття було приєднано до Чехословацької Республіки. Із приєднання Закарпаття пройшла реорганізація в освіті. В селах відкривались так звані народні школи, які складалися з 8 – ми класів. Навчання проводились на вживаній тоді на Закарпатті румунській мові. В усіх народних школах створювались окремі класи з навчанням чеською мовою.
За свідченням жителя села Калини Магей Федора Петровича (1925 рік народження) в 1932 році управителем народної школи був Йосип Сотак. У 30 – х роках також працювали в Калинах брат і сестра Клепаки, які родом із Чехословаччини. У 1938 – 1939 рр. вчителював у Калинах Носа Іван з Дубового.
За свідченнями учня Бойчука Петра Івановича (1929 року народження) з 1935 року управителем школи був призначений Пекар Михайло Афанасійович, який працював на цій посаді до початку Другої Світової війни, а з початком війни був мобілізований в угорську армію.
За час його відсутності управителем школи були Івасем Степан та Мірошай. З 1944 року школу знов очолив Пекар М. А.
1944 – 1945 р. навчальний рік школа працювала як народна, у складі 1 – 8 класів, а з початком 1945 – 1946 року школа була реорганізована у семирічну з відкриттям 1 – 6 класів, а з початком 1946 – 1947 навчального року в складі 1 – 7 класів.
В школі працювали як місцеві вчителі (Пекар М. А., Пекар Е. Р., Метелешко П. І.) так приїжджі із східних областей України в основному випускники вчительських інститутів та педагогічних училищ.
На початку 50 – х років у школі нараховувалося близько 400 учнів, а працювало близько 20 вчителів.
З 1 вересня 1953 року директором школи був призначений випускник Ужгородського вчительського інституту Синичко Микола Іванович, який працював на цій посаді один навчальний рік.
З 1 вересня 1954 року школу очолив досвідчений директор учасник Великої Вітчизняної війни Буряк Петро Лаврентійович.
В 1955 році директором школи був призначений Стойка Іван Васильович, який працював на цій посаді 39 років. Оскільки школа вважалася великою – 500 учнів і працювала у дві зміни піднімається питання про будівництво типового приміщення школи. Діалоги піднімалися на районному, обласному та республіканському рівні, піднімається питання у пресі "Молодь України”, "Известия”. В 1965 році питання про будівництво нової школи було вирішено позитивно.
В 1966 році школа реорганізована у середню.
З 1994 року директором стає Бойчук Іван Юрійович, який перебуває на посаді директора до 2002 року. А з 2002 року директором школи стає молодий, енергійний вчитель історії Бойчук Юрій Іванович. Щорічно школу закінчують 60 - 80 випускників. В школі створений краєзнавчий музей. В якому зберігаються зібрані старовинні речі та документація про історію села.
Краєзнавчий шкільний музей
Калинчани не дають зникнути історії, традиціям та обрядам в селі. Багато сторінок минулого можна переглянути в шкільному музеї.
Тих, хто любить історію, хто хоче поринути в давнину і доторкнутися до речей, які за віком сягають часів 16-ст. чекає у себе краєзнавчий музей.
Загальна площа музею – 50 метрів квадратних. Фонди музею складають 499 експонатів за інвентарною книгою. Музей складається з двох відділів.
1) – відділ музею, являє собою інтер'єр старовинної кімнати, де представлені речі широкого вжитку 19-20ст.: макет печі, ліжко, посуд, знаряддя ткацтва, переробки зерна, предмети домашнього побуту, одяг, взуття, святковий жіночий і чоловічий одяг. Кожна з речей унікальна, експонати розповідають багато цікавого про себе, кожний предмет має свою історію
(фото печі, ліжко, глечики, предмети побуту, одяг, постоли)
На стенді «Історія села і школи» зібрані відомості про село, школу. Тут є старовинні книги, шкільні журнал з 1923 року, альбоми випускників з 1959 р., фотографії життя школи.
2) – відділ музею присвячений героїчній сторінці односельчан під час Другої Світової війни. Солдатська пам'ять – це той голос історії, який ми, речей, документів.
На стенді списки односельців в рядах Червоної армії та Чехословацької армії.
Також окремо фото і список односельчан, не повернулися з війни.(фото)
180 калинчан-добровольців
Пішли боронити від ворога край.
не вернулися хлопці.
Ти про подвиг їх пам'ятай.
Речі, листи, грамоти воїнів-односельчан нагадують про страшні роки війни.
Грамота Лунги М. В. за службу в Чехословацькому корпусі.
Музей давно поповнився одним експонатом – куток бойових нагород.
Тут оригінальні нагороди, подаровані родичами покійних ветеранів – Ордени з війни, медалі «За бойові заслуги», «За відвагу», ювілейні медалі.
Досліджені та висвітлені сторінки історії Другої Світової війни відтворені на стендах.
Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але слава Богу вже без участі наших хлопців. Наші односельчани, фото, яких дивляться на нас з стенда «Воїни-інтернаціоналісти», вірили, що несуть визволення, приниженням та поневоленням, захищають нове життя.
В музеї діє постійно виставка «Св'ята спадщини», де учні збирають усну творчість рідного села (прислів'я, коломийки, пісні, анекдоти, приказки, слова-жаргони»
Недавно музей поповнився експонатами з зони АТО (уламки снарядів, прапор з підписами солдатів 198 дивізії)
У травні 2004 року пошуковці музею були нагороджені Почесною грамотою Кабінету Міністрів за активну участь у акції – конкурсі «Збережи легенду свого краю»
За вагомий внесок у справу виховання учнівської молоді, примноженням надбань національної культури збереження історичної спадщини українського народу та Музейного фонду України музею присвоєно звання «Зразковий музей».
Пошукова робота продовжується ми досліджуємо історію розвитку освіти в селі.
На сьогоднішній день у музеї систематично проводяться свята, вечорниці, екскурсії, зустрічі. Про наш музей створений фільм, який залюбки переглядають учні, батьки та вчителі.